Пришла весна, но будет ещё осень.
Наступит лето, но вдали зима.
Весну, за юность, любим все мы очень.
Она приходит, только не сама.
В лесу подснежник снова распустился,
А новый человек родился в мир.
К Земле, чрез тучи, солнца луч пробился,
Чтобы тепло Любви мир ощутил.
Проходят дни, бегут вперёд столетья.
Часы торопят наш короткий век.
Ещё дни лета разливают пенье,
А уже кто-то замедляет бег.
Ещё цветут цветы и пахнут травы.
Под небом, где-то, птица гнёзда вьёт,
Но уже судьбы строят переправы.
Кого-то Бог, отчёт дать, позовёт.
Сезон дождей меняет зной иль холод.
На смену ветру, вдруг, придёт покой.
Проверить жизнь у каждого есть повод,
Чтобы она была здесь не пустой.
Пока глаза смотреть на звёзды могут,
Пока уста сказать “Прости” сильны,
Ты обращай молитвы свои к Богу.
Поверь, они, всегда, Ему слышны.
Мы облака глазами провожаем,
И в шуме волн за горизонт глядим.
Что завтра принесёт, ещё не знаем,
Но верим, оно будет впереди.
Нас увлекает в будущее что-то;
А прошлое лишь машет вслед рукой.
И хоть, порою, грустно от чего-то,
Я верю, Бог с тобою и со мной.
Вячеслав Переверзев,
USA
Родился в Украине, на Донбассе, г. Горловка. Другой сайт: http://stihi.ru/avtor/slavyan68
Прочитано 5494 раза. Голосов 2. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
